Єдиний, хто не втомлюється – час… А ми живі – нам треба поспішати…..

(Ліна Костенко)

Словами  класика… Словами, які якось пропускалися повз душу, не торкаючись її струн, поки ти був молодим. Натомість ти чув “а ми живі, нам треба поспішати”. І жив, і спішив. Змінював картинки в калейдоскопі свого життя з такою швидкістю, що в пересічного спостерігача точно б голова пішла обертом…

А час все не втомлювався: він змінював незабутні світанки яскраво-червоними заходами сонця; у нього не було вихідних; не було канікул; у нього не було дитинства, юності, молодості та старості. І він був невблаганним до твого “Зупинися мить – ти прекрасна!”… Він просто невтомно біг, дозволяючи тобі наповнити його змістом, щастям, незабутніми митями…

І, сидячи на вернаді, в нашому затишному невеличкому будинку, ти спитаєш мене, чим наповнила я свій час, подаровані миті…

І я згадаю.. Згадаю, як ти увійшов в моє життя так спокійно і впевнено, витягнувши з кишені своєї глибокої прекрасної душі підходящий ключ. Увійшов і приніс з собою стільки спокою, впевненості і ніжної любові. Так, та мить була для мене неймовірно цілісною. Я зв’язала з того спогаду найтепліший шарф, яким огортаюся щоразу, коли стає сумно чи боляче, холодно чи самотньо… Чи просто тоді, коли мені тебе невистачає…

А ще згадаю кожнісіньку нашу шалену ідею, втілену в життя…   Твій захват і іскристий такий шалений погляд і твої слова про те, що ми тепер одне ціле…

Згадаю твій погляд, коли ти побачив мене вперше у білосніжній сукні… Ти наче сказав мені ще раз про те, що ми тепер одне ціле.

Згадаю кожне твоє слово підтримки, кожні твої обійми… Теплі, лагідні, а часто пристрасні 🙂

Згадаю одну з важливих подій нашого життя, коли в світ прийшов наш маленький Синочок і Ти змінився за декілька місяців неймовірно, ставши тим мужчиною, про якого мріють всі, за спиною якого можна заховатися і почувати себе в безпеці…

Ти слухатимеш, допиваючи чай з малиновим варенням і посміхатимешся просто неймовірною посмішкою… І я перестану розповідати, бо зрозумію, що ось він – ще один момент, який треба пережити, відчути наповну і зв’язати з нього ще один теплий шарфик…

Я кохаю Тебе, Володимир Кривошапов! Безмежно. І завжди буду. Дякую за мою казку наяву.