Валерʼян Підмогильний – один із представників київських неокласиків, а також один із безлічі українських культурних діячів, розстріляних у Сандармоху. Коли я знайомилась з його біографією, мене якось особливо розчулили його листи до сина, котрі він писав із вʼязниці. Вслід за листом сину, уже за декілька днів він писав дружині, що дарма він писав хлопчику, адже той ще малий і зможе його забути, а дружина молода і зможе знайти ще свою долю. Незважаючи на те, що навіть в увʼязненні він та інші його друзі продовжували творити, вивчати іноземні мови, займатись перекладами, в якийсь момент прийшло усвідомлення, що більше він не повернеться. Ці листи особливо щемливі. Така велика людська трагедія, такий геніальний розум і талант, один із тисячі тисяч, загублених радянською репресивною машиною. Читаючи літературу 20-х чи біографії тодішніх письменників дуже важко стриматись від того, щоб не поставити собі питання «А якою б була наша культура загалом і література зокрема, якби ми не втратили тоді стільки талантів, якби їх всіх не погубила радянський тоталітарний режим?»

Від цього питання було особливо складно відволіктись, коли я читала роман «Місто». Головний герой, навряд, викличе у читача однозначну симпатію. Моментами я бачила егоїстичного, інфантильного і банально безсовісного закомплексованого хлопця, який свої жахливі помилки (котрі коштували людям подекуди життя) не визнавав навіть перед самим собою. Але часом, коли він наполегливо працював як письменник, гартував свою волю, тому що розумів, що режим і дисципліна надзвичайно важливі, він викликав у мене повагу і надихав. Ця неоднозначність головного героя роману неймовірно приваблює.

Він – простий сільський хлопець, який приїздить до міста за освітою та в пошуках кращого життя. До речі, мені роман дуже перекликається із повістю Миколи Хвильового «Сентиментальна історія», тільки в останньому в центрі сюжету дівчина (тим цікавіша паралель). Степан не почуває себе комфортно в місті, він соромиться свого одягу, мріє стати міським хлопцем. Варто зазначити, що в романі дуже класно описується одяг. Коли його читала моя бабуся, вона казала, що могла прям чітко уявити за описом, в чому він був одягений. Він ходить біля дорогих крамниць, дивиться на різний вишуканий одяг і той є для нього якоюсь ознакою того, що ти – містянин, ти – свій. Згодом, коли він починає заробляти гроші, чи не перше, що він робить – це купує собі новий хороший одяг, чим дуже пишається і в нього від цього відчутно піднімається самооцінка.

Приблизно те ж саме з жінками. Коли він тільки приїхав до Києва, він тягнеться до такої ж як він провінційної дівчини, але з його становленням в місті, змінюються і жінки. Дуже показовим є епізод, коли ще на самому початку він вловлює на вулиці запах парфумів красивої жінки, яка проходить повз нього. Він тоді усвідомлює, що така жінка йому поки недоступна, але він мріє, щоб в майбутньому його жінка пахла такими парфумами. Згодом він купить такий аромат одній зі своїх коханих, історія з якою, втім, також закінчиться трагічно. Жінки для нього як і одяг, як мені здалося, певнй показник статусу. В своїх любовних стосунках він дорослішає та змінюється, розкривається, втім, не з найкращої сторони.

Роман цікавий також тим, що Київ, велике місто, в яке приїхав головний герой – це теж наче персонаж. Цей персонаж, щоправда, не надто змінюється протягом розгортання подій твору, він стабільний і міцний. Але змінюється Степан у місті і в той же час його ставлення до міста. Якщо спершу він бачить місто непривітним і сірим, то з часом – зовсім іншим.

Я читала цей роман, коли після безперервних 12-ти років життя в Києві, переїхала до Івано-Франківська. Я справді сумувала за столицею і цей роман повертав мене на її вулички, я наче прогулювалась з головним героєм від Подолу до Золотих воріт.

Загалом, це один з перших урбаністичних романів в українській літературі і це дає читачам чудову нагоду подивитись на українську культуру також як і на культуру міста. При чому, як зазначає літераттурознавиця Віра Агеєва, Валерʼян Підмогильний змальовує місто в своєму романі зовсім по-іншому, аніж це робили його попередники.

«Саме розгортання урбаністичного простору у цього автора цілковито інакше, аніж у передреволюційних українських романах, він представляє точку зору захопленого містом персонажа, здатного адаптуватись до отої «розпеченої атмосфери»…»

В романі захоплює і сюжет, і історичний фон з його особливостями, і певний психологізм. Я його однозначно ще перечитаю і рекомендую всім-всім близьким.