Ви коли-небудь задумувалися над тим, як формується характер і вподобання маленьких нас і як це все ми з дитинства несемо в доросле життя, щось потім відкидаючи, а щось залишаючи в собі і навіть підсилюючи. Мені здається, що процес виховання трохи схожий на складання великого пазла. От тільки кінцевий результат – та картинка на коробці, яку треба скласти, лише в уяві тих, хто складає..

Я виховувалася в чудовій родині і вже зараз дорослою можу оцінити, що в мене від кого і за все дуже вдячна.

Сьогодні хочу написати про свого дзядзя. Його немає з нами вже 11 років, але всі спогади живі. Особливо яскраво деякі з них почали оживати після 24 лютого. Ось нам з братами та сестричкою по 9-13 років і ми вчимо вірші з Кобзаря, готуючись до Шевченківських читань, які проходитимуть у дзядзя в вітальні. Памʼятаю, як, розказавши всі вірші, ми хотіли пошвидше побігти гуляти, а дзядзьо ще зачитував рідкісні факти з біографії Тараса Шевченка, яку ось напередодні придбав. Бабуся тихесенько говорила йому “Та, Оле, хай діти вже йдуть”, а він по-добробу так обурювався і казав “Віруню..” й багатозначно так дивився. А ось ми передивляємося через відео-магнітофон документалку “Голод 33” в День памʼяті жертв Голодомору. Памʼятаю, як сильно це вражало. А ось дзядзьо купив брату красиві ілюстровані книги про гетьманів, на які зараз з цікавістю поглядає вже мій син. Він точно знав, що історична памʼять – це важливо. Шкода, що це не розумілося нами повною мірою в юному віці. Але зернятко любові до рідної землі дзядзьо точно посіяв в наші юні душі і воно точно проросло.

Ще дуже важливою часточкою, яку в мене вклав дзядзьо була любов до літератури. Ще коли я не вміла читати, напамʼять вчила українську поезію, опубліковану в газеті “Літературна Україна”. Він читав, а я повторювала. І так поки не вивчила. “Літературну Україну”дзядзьо виписував і мені. Коли приїжджала з Києва додому – завжди чекав свіжий номер. Раніше, ніж ми дійшли до цього в шкільній програмі, дзядзьо відкрив для мене Івана Багряного. А коли я їхала на навчання в столицю, він вручив мені біографію Соломії Крушельницької і я досі дивуюся, як так точно можна було відчути, яка саме книга мені потрібна. Вона дуже підтримала мене психологічно. Тому я і донині шукаю підтримку і відповіді на питання в книжках.

Ще дзядзьо любив по-філософськи так заявляти “Всі люди різні і нема на те ніякої ради”. Глибину цієї фрази я осягнула недавно.

Він навчив любити людей, мати гідність, бути українкою і багато читати ❤️

Щаслива бути його внучкою.