Я була дуже тривожною дитиною. В дитячому садочку починала гірко плакати біля вікна, якщо тато мене ще не забрав, а березу на вулиці вже видно погано через темряву. Тобто я ще не розбиралася в годиннику, але як первісна людина могла оцінити, що ось тато мене забирав і берізку я бачила, а ось уже темнота непроглядна, а його все нема і нема (про те, що день коротшає восени і взимку я, вочевидь, ще не знала). До слова, розбиратися в годиннику я навчилася дуже швидко, це трішки допомогло знизити градус тривожності. Це тільки один маленький приклад, але, оглядаючись назад в своє дитинство, я дуже дивуюся, де в тій маленькій дівчинці вміщалося стільки тривоги.

Уже зараз я знаю, що тривожність на 1/3 обумовлена генетикою. І чим старшим стає мій син, тим більше я бачу в його тривожності маленьку себе. Тільки, на щастя, в мене є у вільному доступі багато інформації, а не лише книга доктора Спока на книжковій полиці, і я дуже сподіваюся, що ця доступність інформації допоможе мені понизити градус тривоги в своєї дитини.

Однією такою позитивною премогою і декількома книгами, які дуже мені допомогли на шляху її (перемоги) здобуття хочеться поділитися. Можливо, це комусь допоможе.

Діло було перед початком першого навчального року Ярослава. Тривожність і так кружляла в повітрі. Я переживала за все, що можна і не можна, завчасно все продумувала, складала розпорядок дня, списки покупок і так далі. І тут за два тижні до 1 вересня мій син, який ніколи не жалівся на поганий апетит, відмовляється їсти і пояснює це тим, що в нього в горлі щось застрягло і заважає. При цьому поясненні в мене моментально потемніло в очах і з цим затуманеним поглядом я вже набирала страхову і записувала його до педіатра і лора. Жоден лікар порушень з боку фізіології не побачив. Наступного дня, коли Ярик нічого крім бульйону і то зі сльозами на очах, не їв, ми пішли на консультацію до ще одного лора, який подивився всю носоглотку спеціальним апаратом, виводячи картинку на великий екран і показуючи мені, що там немає чогось, що могло б йому заважати. Далі я вирішила, що нам потрібен рентен, але страхова звʼязала мене з неврологом (ми саме були на кулінарному майстер-класі, який давно запланували і на якому Ярослав знову ж таки не їх навіть тірамісу). Невролог припустила, що він мін подавитися і тепер у нього тривога з приводу того, що негативний досвід може повторитися. Після довгих розмов з нянею і Яриком, було виявлено, що він справді на днях дуже поспішав гуляти і не прожував шматочок індички, подавився, нікого з дорослих біля нього не було і хоча він дуже швидко відкашляв той шматочок, тих декількох секунд без дихання йому вистачило, щоб сильно-сильно злякатися. Додамо до цього, що поряд не було дорослих, які б відразу могли все пояснити і загальну схильність Ярика до тривоги і отримаємо дикий страх перед будь-яким прийомом їжі.

Лікар пояснила, що швидко проблема не зникне, треба старатися, якщо нічого не вийде протягом місяця – звертатися до психолога. Інтуїтивно я розуміла, що не треба заставляти його їсти. Ми старалися ставитися з максимальним розумінням, по сотні разів відповідати на його тривожні запитання і переключати увагу. Але покладатися на інтуїцію мені здавалося досить наївним варіантом в ситуації, що склалася, тому я звернулася до книг. З багатьох, які тоді проглядала, можу рекомендувати дві:

1. “Спокійні: як допомогти дітям справитися зі страхами і тривогою” – Кеті Кресвелл, Люсі Уіллеттс
2. “Тривожні діти: як перетворити занепокоєння в життєстійкість” – Майкл Гроуз, Джоді Річардсон.

Якщо другу книгу я рекомендую для теоретичного заглиблення в питання дитячої тривожності і розуміння процесу, то перша є настільним посібником практичних порад, в який ви будете заглядати по мірі необхідності і завжди знаходити потрібне. Тут я б хотіла коротко викласти ключові моменти, які допомогли нам швидко впоратися з проблемою.

Автори пропонують стратегію боротьби з проблемою дитячих фобій та тривожності:

Крок № 1 – Постановка цілі – тут ви вирішуєте, чітко собі уявляєте, а краще – прописуєте, яким буде ваше життя та життя вашої дитини без конкретного страху чи принаймні під меншим його впливом. Важливо свою ціль перевірити такими питаннями:

• вона конкретна?
• ціль можна якимось чином виміряти чи оцінити?
• чи є ця ціль досяжною – реально оцініть можливості свої та своєї дитини
• чи має ціль часові рамки (обовʼязково їх встановіть).

Крок №2 – Виявлення знань та навичок, яких не вистачає вашій дитині для боротьби зі страхом. На цьому моменті Вам потрібно проявити багато співчуття та терпіння, оскільки, щоб досягнути поставленої мети, ви повинні розуміти, з чим працюєте. І для цього слід детально розпитати дитину про її почуття, адже її страх, наприклад, спати в своїй в кімнаті без батьків для вас може виглядати просто бажанням отримувати більше уваги, а для дитини – боязню того, що приховує темрява (монстри і т.д.). Не бійтеся задавати питання. Знаючи проблему, Вам легше буде з нею боротися. Можливо, дитині просто не вистачає якихось елементарних знань про навколишній світ і Вам лише треба заповнити прогалину. Повірте, це дуже допомагає, а часом і вирішує проблему повністю. В нашій ситуації ми, зокрема, звернулись до анатомії, показуючи Ярику в картинках як влаштований стравохід і які наш організм має захисні реакції та рефлекси у випадку, якщо їжа потрапила туди недостатньо пережованою.

Крок № 3 – Розробляємо план. Йдеться про те, що ви разом з дитиною придумуєте маленькі кроки, які наближатимуть вас до досягнення великої цілі. Кроки повинні бути дуже конкретні. Ну, наприклад, в нашому випадку це було “Ти їсиш тарілку супу на обід”. Для кожного такого кроку встановлюйте часові рамки та придумуйте винагороди за досягнення і обовʼязково хваліть дитину за успіхи, не концентруючись на невдачах. Тривожність і страх повертатимуться і наврядчи все вдаватиметься з першого разу.

Втілючи в життя цю стратегію, Вам в нагоді стануть також запропоновані авторами загальні поради по поводженню з тривожністю:

• Встановіть ліміт на переживання. Діти та і дорослі також, пребуваючи в стані тривоги, мають схильність дуже багато говорити про свої страхи. Таке обговорення може мати позитивний ефект, якщо на ньому надмірно не зациклюватися. Автори книги рекомендують домовитися з дитиною про час, коли ви обговорюєте тривожні думки та страхи. Звісно, думки можуть приходити спонтанно і неконтрольовано протягом дня, а не в той момент, коли ви вирішили все обговорити, тому запропонуйте дитині записувати тривожні думки, якщо такі виникають, створіть своєрідну поштову скриньку для таких записів, яку будете відкривати у визначений час і обговорювати. Це дуже сильно заспокоює дітей, оскільки вони мають впевненість, що їхні тривоги не залишаться без уваги, в той же час не крутять їх постійно в голові.
• Не беріться заспокоювати дитину поза межами часу, виділеного на обговорення тривожності. Натомість, переключіть увагу на щось інше і нагадайте про вашу домовленість.
• Спокійно ставтеся до невизначеності. В ході втілення покрокової стратегії в життя може виявитися, що ваша ціль не зовсім адекватна можливостям в цей конкретний період часу і доведеться її переглянути. Часові рамки теж можуть змінюватися. Будьте гнучкими і спокійними.
• Навчіться переключати дитину з фізіологічних симптомів тривожності: запропонуйте, наприклад, перечислити кольори та звуки навколо, предмети, які є в кімнаті тощо, тобто переключіть увагу на зовнішній світ. Рахуючи сині автомобілі, які проїжджають дорогою, тривожитись буде складніше.
• І найважливіше – заохочуйте самостійність.

“Від вас вимагається виступати в ролі “тренера і вболівальника. Ваша задача – підказати дитині, що їй потрібно зробити, а потім підтримувати її. В результаті саме дитині доведеться мати справу зі своіми проблемами; ви не можете гарантувати, що завжди будете поряд, якщо щось станеться. Тому дуже важливо, щоб дитина навчилася справлятися з тривогою і страхом самостійно.”

Більше цінних порад стосовно різних видів дитячої тривожності (фобії, соціальна тривожність, генералізована тривожність, спераційна тривога) ви знайдете в книзі.

Загалом, я переконана, що будучи чуйними і уважними батьками можна понизити градус тривожності своєї дитини і без додаткової літератури. Втім, поради з книги, викладені вище нам дуже допомогли вирішити конкретну проблему і загалом дали хороший орієнтир, як поводитися із загальною тривожністю, тому щира рекомендація.📚