Я знаю, що сумуватиму за цими сотнями вікон багатоквартирних будинків навколо, звернувши увагу на які можна помітити, що всі вони неймовірно неоднакові.
Одне – ховає за собою невиправну мрійницю, яка щовечора дивиться кудись вдалину, немов має дар бачити крізь стіни довколишніх будинків. Інше віконечко належить такому ж невиправному оптимісту, який щоранку так рвучко розсуває штори, що кімната ризикує захлиснутися щедрим ранковим сонячним промінням.
Є віконце, яке, підморгуючи світлом щодекілька годин вночі, словами колискової нашіптує мені історію про нове життя в його домі.
А прямо навпроти приглушеним сяйвом нагадує мені, що поруч живе творець, і просить поводити себе тихенько, щоб не злякати його вередливу музу.
І скільки ще всього цікавого можна почути… Але в моє вікно вже заходить нічна прохолода, нагадуючи, що треба накрити ковдрочкою Щастя❤️