Потонути в чиїйсь душі. Як можна взагалі потонути в душі? Це ж просто вдалий літератруний зворот, яикй вживався авторами романтичних казок, оповідань і романів з покон-віків так часто, що став буденністю, став настільки звичним, що ніхто уже йому і не дивується і, більше того, не старається зрозуміти його значення.
А якщо замислитися, то ці декілька слів несуть у собі насправді такий величезний зміст.
Я ніколи не знала, як це потонути в душі іншої людини. В будь-якій душі ти не потонеш, це має бути, мабуть, якась спеціальна, особлива душа з набором певних, відмінних рис. Очевидно, ця душа, передусім, повинна бути чимось бездонним; чимось таким, заглиблюючись у що все далі і далі, ти все ж не зможеш відчути дна. А ще, я переконана, що потонути можна лише в наповненій душі. Наповненій тим, що тебе не відпускатиме, що не даватиме тобі можливості навіть подумати про поверхню, про інший світ на тій поверхні, в якому ти колись жила,, інші цікаві речі. Та взагалі про те, що існує якась там поверхня.
Я ніколи не розуміла, як можна потонути в душі іншої людини. Ніколи. Допоки не зустріла тебе. І відбувається це не одразу, ти навіть не одразу помічаєш, що тонеш. Я пам’ятаю кожну найменшу дрібничку, яка пробуджувала в мені найтепліші душевні поривання, яка заставляла мене заглянути глибше в твою душу, щоб зрозуміти, що змушує тебе чинити саме так, а не по-іншому. Наприклад, я чомусь пам’ятаю, як ми сиділи такого сонячного дня на лавочці в центрі мого затишного рідного містечка і мовчки слухали, як мужчина грав на гітарі. Ми були втомлені прогулянками і сумні від грядущого прощання, яке невблаганно до нас підкрадалося. Я пам’ятаю, як ти вирішив дати тому вуличному музикантові гроші, але сказав, що ми зробимо це, коли вже йтимемо, щоб ці гроші не виглядали милостинею. Я тоді не стрималася і обійняла тебе, але нічого не змогла пояснити ні тобі, ні собі. Це був одим із тих перших моментів, коли твоя душа так випадково зачепила мою. Зовсім того не розуміючи, просто говорячи звичні для себе речі, ти мене так вразив.