На столі лежали незабудки. Вона не поставила їх у вазу, нп налила їм води. Вони просто лежали на столі. Замість смачних сніданків, обідів, вечерь. Замість свічки для романтичної вечері. Замість її третього за день горнятка чорної кави. Замість записників і саморобних фотоальбомів. Замість тисяч причин, чому вона його кохає. Замість всього цього на столі лежали незабудки.
Кожна пелюсточка мала в собі мільйони спогадів, тисячі щасливих моментів. В цьому невеличкому букетику вмістилося стільки щастя, тепла і ніжності.
Цікаво, чи вмістилося б стільки ж такого добра, наприклад в ромашках чи колючих трояндах…
Це, власне, не грало вже жодної ролі. Бо на столі без води, без сонячного тепла лежали незабудки, які кожною клітинкою промовляли “не забудь…не забудь….не забудь”… З останніх сил “Не забудь…”
Прогулянки до ночі, прощання і зустрічі, перемоги і поразки, сміх і сльози, улюблена музика, сльозливі фільми, великі і маленькі подарунки, подорожі. Не забудь. А краще ніколи не знаходь на столі незабудок.