Півроку боролася з синдромом відкладеного життя і старалась почати щось планувати. Хоча б щось маленьке. Щоб змогти втілити в життя і потішитися. Півроку переконувала себе, що нормально написати оновлений список своїх бажань, серед яких не щось грандіозне, а, наприклад, “купити красиві свічки в свою кімнату”. Півроку працювала над тим, щоб не те щоб не боятися планувати, а боятись і все одно планувати.
І нарешті почало виходити. Витираю пилюку з блокнотів, які чекали якогось особливого випадку і починаю писати в усіх відразу; відновлюю сайт і по-новому вчусь відчувати літери і складати іх в значимі слова й тексти; роблю маленький ремонт разом з чоловіком в місці, в якому знайшли тимчасовий прихисток, – просто щоб було комфортно; обираю красиві свічки та підсвічники; записуюсь на танці, на які давно хотіла піти, але чомусь соромилась; роблю красиві (наскільки вмію) фото, щоб задокументувати для себе цей період; борюся зі страхами. Починаю відчувати натхнення. І приходжу до списку. Список – це для мене дуже символічно і ось чому.
Значний період часу я не могла і не писала жодних списків бажань. У мене був робочий гугл-календар, який в деякі дні тріскався від задач; записи до стоматолога, косметолога і на манікюр раз або декілька в місяць; розклад сина і списки родинних свят, на яких потрібно бути присутньою. Я не те, щоб не хотіла писати списків того, чого хочу я. Я просто на це не мала часу. Зупинитись і подумати. А якщо зупинялась і думала, мене накривала хвиля тривожності, яку я борола якимись щоденними буденними справами. Після роботи з психологом і роботи з собою, де я вчилась вповільнюватися, а деколи і зовсім зупинятись, я почала відчувати, чого хочу. Вірніше, я почала відчувати, що, виявляється, ЧОГОСЬ хочу. І писати список. Список своїх бажань.
В списку був біг, були бажання затишку, точно були рослини. І я памʼятаю свою радість від того, що вперше за стільки часу почула свої бажання і навіть їх записала. Це дало таку радість, такий сильний заряд енергії, що я відразу ж почала втілювати в життя свої пункти. І ставала щодень щасливішою від того. Це було моє. Про мене. І це мене наповнювало. І це було в січні 2022.
Але потім почалася війна. І той мій список для мене особисто став символом мого вкраденого життя. Мого хорошого життя, яке я собі почала творити і яке русня в мене забрала. Так, ці півроку, навчаючись жити всупереч провині вцілілого та позбуваючись синдрому відкладеного життя, я все ж не могла повернутись до списку бажань. Наче блок якийсь. Наче якщо я знову почну, в мене знову заберуть моє життя. Заберуть мою спробу жити так як я хочу.
І от я нарешті написала декілька маленьких пунктів. Скромних і без замаху на щось величне. І ось русня 10.10.2022 знову накриває мою країну ракетами. І між сигналами повітярної тривоги я постійно думаю “Навіщо я складала той список? Знову ж.”
Але проходить небагато часу. І я розумію, що вони в мене нічого не можуть вкрасти, поки я жива. Нічого того, з чого я створена, що формує мене зсередини. Вони точно не можуть забрати в мене мої списки і плани, поки вони не відібрали в мене життя.
Тому я знову дістала блокноти, з яких цього разу не довелося стирати пилюку, і почала писати, чого я хочу в цій чудовій осені. В тих декількох тижнях, які ще залишились.
Отже,
- Більше гуляти серед цих неймовірних осінніх фотозон.
- Відгуляти класну Хеллоуінську вечірку з переодяганям, гарбузами, що світяться, цукерками та хорошим мультиком про вампірів (минулого року це був “Готель Пенсільванія”).
- Докупити ще свічок додому і красиву під них підставку.
- Хоча б один новий красивий зелений вазончик.
- Вибрати книгу місяця і написати про неї сюди.
- Займатись ранковою йогою.
- Танцювати і знімати свої успіхи на відео.
- Вести щоденник успіху.
- Створювати теплі затишні образи.
- Донатити на ЗСУ ❤️
No Comments Comment