В дитинстві наближення новорічних і різдвяних свят я відчувала буквально фізично – неймовірно приємним трепетом в районі серця, який не покидав мене з кінця жовтня-початку листопада. Тоді в мене ще не було так багато блокнотів, які б чекали на заповнення своїх сторіночок амбітними планами, щирими обіцянками і сміливими списками. Тоді я просто чекала дива.

Коли стала страшою, то почала в передноворічний період розписувати найдрібніші деталі тих планів. І передчуття чогось нового завжди будило отой передноворічний трепет.

А сьогодні під час прогулянки з сином я думала над тим, що внести в свій список на рік грядущий, окрім тих пунктів, які кочують сторінками моїх блокнотів із року в рік (я вже до них так звикла, що, мабуть, просто відпускати не хочеться:) )

От гуляла, думала і раптом зрозуміла, що ніколи раніше я не жила так близько до прекрасного озера. Ніколи раніше я не мала можливості насолодитись виглядом таких тоненьких ліній льоду, які розділяли ще не замерзлу до кінця глибоку воду на сотні маленьких озерець. Ніколи раніше я не бачила, як граційно і плавно рухаються між цими озерцями качки, добираючись до берега, де їх чекають гостинці з теплих маленьких рук.

Та що там. Ніколи раніше я не мала можливості в такий час гуляти навколо зимового озера. Ніколи раніше я не бігла по ледь присипаній снігом, наздоганяючи щастя, що так дзвінко сміється.

Ніколи раніше я не спостерігала за тим, як вмикаються вуличні ліхтарі, і не усвідомлювала, що в передріздвяний час такої звичної і буденної деталі достатньо, щоб додати казкової святковості тихій зимовій вулиці.

І ось таких “ніколи раніше” назбиралося в моєму сьогоднішньому вечорі неймовірно багато: ніколи раніше ми не приходили з вулиці такі нагуляні і голодні, щоб дозволити собі з’їсти цілий багет до вечері; ніколи раніше ми з сином не дивилися разом різдвяний фільм; ніколи раніше він не давав мені “цьом” з власної ініціативи.

І я знаю точно, що більше ніколи такий самий день не повториться. Будуть нові миті, нові враження і нові “ніколи раніше”. І, скоріш за все, вони будуть ще прекраснішими. Але такого як сьогодні не буде.

І до чого ж тут новорічні плани? А до того, що в цей момент просвітлення до мене врешті прийшов перший пункт з тих численних, виконання яких чекає мене у 2017-му – навчитися ловити момент і насолоджуватися ним. Тому що ніколи раніше я цього не робила. А таке вміння дає занадто багато душевного наповнення, щоб мати сміливість ним знехтувати.