Жодна книга не навчить вас, як поводитися правильно зі своєю дитиною, тому що ваша дитина на те й ваша, що ключик до дверей, де сидить її (а за одно й ваше) щастя, маєте лише ви. Але книги, безперечно, дадуть вам безліч підказок, де той ключик знайти.

Свою подорож по сторінках літератури про дітей я почала ще до вагітності. Мушу сказати, що під час, а, тим паче, після закінчення періоду “при надії”, сприймається все написане абсолютно по-новому. Особливо, коли ти сподівалася, що от в тебе є прекрасна теоретична база і ти до всього готова, а тут – бац – і все не зовсім так. Практика ну просто кардинально відрізняється.

Список книг цієї тематики постійно поповнюється, втім, зараз розповім про те, що вже прочитала. Почну з книжок про дитячу фізіологію, а вже потім розповім про ті, які присвячені дитячій психології, тому що перед тим, як заморочуватися методами виховання та методиками раннього розвитку, слід забезпечити базові потреби: нагодувати, навчити спокійно спати, не допустити будь-якого іншого дискомфорту.
Отже, моя підбірка:
1. Євген Олегович Комаровський “Здоров’я дитини та здоровий глузд її родичів”, “Довідник”, “ГРЗ”, “Ліки”, “Невідкладна допомога”.

Першу з вище перерахованих зачитали ми до дир разом з чоловіком (він читав те, що я по закладала). Вона базова і основна. В ній про годування грудьми, про догляд і купання, трішки про вакцинацію. Схожа інформація в “Довіднику”. Я обожнюю те, як пише доктор Комаровський: легко, з почуттям гумору. І нехай не всі його ідеї мені вдалося втілити в життя (ну не їв Ярослав по 15 хв раз в три години, їв по годині через годину; ну не могла я залишити його з кимось з родичів, поки він кричить від того, що його мучать коліки, щоб зберегти свої нерви; і точно не для нашої сім’ї метод “прокричатися”), але дві перші книги вчать основного – як поводитися, щоб дитина не захворіла і що робити, коли це сталося. Саме завдяки почитаному, коли в Ярика в трьохмісячному віці з’явився нежить, який не давав йому (а відповідно і нам) спати вночі, перше, що м зробили – купили зволожувач повітря. Проблема вирішилася за одну ніч.

Якщо ви сприймете те, що написано в перших двох книгах, то до третьої і четвертої вам звертатися не доведеться. “ГРЗ” я відкривала раз чи двічі, щоб почитати, якій хворобі відповідають наші симптоми. А книгу про ліки читаю для загального розвитку і ще щоб в майбутньому не ставити дитині непотрібні свічки з інтерфероном при застуді.
“Невідкладна допомога” – маст хев і маст рід для всіх батьків, тому що ви відповідальні за своє дитя, ви повинні вміти поводитися в екстремальній ситуації, якщо вже вона, не дай Бог, сталася.
Взагалі, низький уклін доктору Комаровському, тому що навіть без цих книг, інформаціі в відео на його ютуб каналі та у статтях на сайті вистачить, щоб бути грамотними, щасливими батьками здорових діток. Головне – бажання вчитися.

2. Бенджамін Спок – “Дитина і догляд за нею.”
Читала в перші місці після народження Ярославчика і мене, чесно кажучи, не вразило. Вона трішки застаріла зі своєю дієтою для годуючих мам, чаєм з молоком для збільшення кількості молока і манною кашкою на ніч (з тією ж метою). Просто в часи її написання, очевидно, ще не було відомо про пролактин – гормон, який відповідає за вироблення молока, – і виділяється в нічний час з 03:00 до 08:00 за умови, що в цей час дитинка їсть. А при застосуванні його теорії відмови від нічних годувань, жоден чай з молоком вже не допоможе:) те, що я взяла звідти корисного – це інформацію про те, по скільки разів вдень дитина має спати:)
Другу частину книги, де йдеться про виховання навіть не бралася читати. Перша не надихнула.

3. Вільям і Марта Сірс – “Ваша дитина від народження до двох років.”
Ця книга вже більш сучасна. Вона мені імпонує, бо вся така дитиноцентрична в хорошому розумінні цього слова. Про годування, про сон, по режим дня- доступно і легко і не так старомодно як в попередній.

4. Марк Вайсблут “Здоровий сон-щаслива дитина”
Про дитячий сон треба читати після того, як прочитаєш про годування грудьми, а, може, і до того, бо більшість випадків неспокою у діточок зумовлені неправильними підходами батьків до організації сну. Спати теж треба навчитися, як би смішно це не звучало. Я про це задумалася не так швидко, як хотілося б і як слід було б, але все одно з налагодженням сну Ярославчика, ми налагодили життя всій сім’ї.
В книзі дуже багато цікавої інформаціі про сон, хоча методи, які пропонує автор мені особисто не імпонують і вашій сім’ї вони просто не застосовані. Але про те, коли вкладати, на що звертати увагу, як не пропустити так зване “вікно сну” і які особливості сну в різному віці – про все знати треба і ця книга може вас цьому навчити.

5. Джон Медіна – “Правила розвитку мозку вашої дитини”. 

Одна з перших книг, яку я прочитала про дитячий розвиток. Дуже цікава. Розповідає, як виховати дитинку розумною, моральною та щасливою. Автор посилається на наукові дослідження і, оперуючи знаннями про стадії розвитку мозку дитинки, дає рекомендації щодо того, що важливе для малятка на кожному етапі розвитку. В підсумку все часто зводиться до того, як багато залежить від нас, батьків, нашої поведінки, терплячості і зрілості, з чим важко посперечатися.

6. Ірина Млодик – “Книга для неідеальних батьків”.

Прекрасна книга про те, що дітей не треба виховувати, їх треба просто любити. І перш ніж ви подумайте, що без виховання у вас виросте монстр, для якого все можна і який нікого не поважає, то я поясню: скоріш за все, автор книги заперечує не саме виховання, а ту дресуру, яку сповідували попередні покоління як підхід до дітей. Любов до дитини не означає вседозволеність. В цій книзі, як і в багатьох інших тематичних, говориться про те, наскільки діткам необхідні нормальні здорові рамки: що можна, а що – ні, коли і де можна і так дальше.
Але мета цих рамок забезпечити безпеку і в їх межах дати дитинці можливість повноцінно розвиватися, а не криками і шльопками по попі зробити дитину “зручною”.
Ще ця книга вчить приймати дитину такою, яка вона є; любити просто так, за те, що саме ця дитинка подарована вам долею. І хіба ж насправді можна по-іншому?
Вчить справлятися з дитячими почуттями. Я зрозуміла як важливо навчити дитинку переживати свої емоції, а не просто глушити їх в собі. Як важливо навчити справлятися з невдачами і виносити з них урок, знаючи, що:

Помилка, невдача, провал – всього-на-всього маленька частина життя людини. Але не сама людина.

А ще в цій книзі неймовірний розділ про почуття батьків. І за це я вдячна особливо, тому що з народженням сина в мене склалося враження, що все моє єство зіткане із ниточок тривоги і страху. А ще я мала нагоду познайомитися з почуттям вини. І як приємно розуміти, що ці почуття переживаю не лише я, а, отже, я не якийсь аномальний виняток. І як легше стає на душі, коли читаєш, як з усім цим сравитися.
Поки писала, захотілося перечитати ще раз. Тому що ця книга для батьків – настільна. Написана під диктовку доброго великого материнського серця.

7. Памела Друкерман – “Французьке виховання”

Легко, з гумором, розслабляюче. Чекати від цієї книги того, що вона навчить вас виховувати діток, мабуть, не варто. Хоча декілька цікавих речей звідти я для себе взяла, зокрема, про вміння французів витримувати паузи, завдяки яким їхні діти “роблять ніч”(тобто не будять батьків вночі) вже у віці трьох місяців; про ясла, в які віддати дитину в шестимісячному віці нормально і за це тебе не закидають соціальними каменюками з криками “зозуля”; про те, як французькі діти вміють терпляче чекати їжі в ресторанах (ну, інформацію я почерпнула, але, очевидно, відсутність французьких коренів в мені, дає про себе знати: ну не уявляю я свого майже півторарічного Ярослава, який сидить в дитячому кріслі і мирно чекає їжі, не бігаючи по ресторану. Я б в такій ситуації подумала, що щось з ним не так).
Взагалі, для загального розвитку дуже рекомендую. Цікаво читати порівняння американських і французьких підходів до виховання. Я зрозуміла, що модель в нашій сім’ї (з мого боку, бо Коханий більше француз:)) ближча до американського і це не завжди добре.
Ну, наприклад, це проявляється в тому, як я завжди лечу по першій вимозі і якнайшвидше стараюся ту вимогу задовольнити. Я просто не даю можливості Ярику зачекати, а собі зрозуміти, в чому ж проблема (ну чи не давала, бо зараз стараюся поводитися по-іншому). Тільки чула щось схоже на плач, одразу ж робила все, щоб той плач припинився, деколи, можливо, навіть не усуваючи його причини.
А Памела пише:

Здоровий глузд підказує, що, перш ніж відповідати на запитання, треба його почути. Так само треба чинити з дитиною, яка плаче: спершу треба її почути.

8. Людмила Петрановська “Таємна опора. Прив’язаність в житті дитини”

Доступно і так по-материнськи проникливо про теорію прив’язаності: як вона формується, розвивається, для чого потрібна.
Книжка поділена на розділи, присвячені окремим періодам в житті дитини і, коли я читала про перший рік, то жаліла, що не читала раніше, і ще раз переконалася в тому, що материнське серце завжди має правильні відповіді на всі запитання.
До цієї книги я ще повертатимусь точно, вона теж одна з настільних про батьківство. І про неї, мабуть, багато не писатиму, але залишу тут цитату, яка мене зачепила до глибини душі:

З кожним ударом і окриком відбувається девальвація прив’язаності. Одна з ниточок в канаті рветься. Від образу батьків як від джерела захисту і турботи, відпадає нвеличкий кусочок. У прив’язаності великий запас міцності: за один раз нічого не станеться. І за п’ять. І за десять. А за скільки станеться ніхто не знає”