1. Навчись витримати паузу в мить, коли душа болить так, що її трепет можна відчути, поставивши руку на ребра. Хай відповідь на грубість, непорозуміння чи будь-що інше, що так сильно ранить, виходить сльозами, виливається в буденні діі, доведені частотою повторюваності до автоматизму. Хай руки будуть зайняті, а слова, якщо вже так несила іх в собі тримати, виходять на папір (який ти потім обов’язково, не перечитуючи, викинеш у смітник, щоб не займатися душевним мазохізмом).

Навчись це для того, для кого твоя спокійна, сповнена ніжності посмішка, – гарантія того, що в цьому світі все так, як повинно бути: сонечко світить, улюблений місяць щоночі з’являється на небі, а катання на улюблених качелях обіцяно і забезпечено.

Навчись для себе, бо, коли болить душа, вона ж мовчить, згорнувшись клубочком в кутику серця. А слова вилітають болючі, різкі. Ніким не контрольовані, вони з’єднуються в короткі речення, котрі, в свою чергу, складаються в текст, не відзначений логічністю зв’язків між його частинами. Навчись для себе, бо, коли переболить, то накриє така хвиля жалю за сказаним, що першопричина здаватиметься насправді смішною.

Навчись витримати паузу в мить, коли болить душа. Дай їй час і вона зрозуміє, справиться, стане сильнішою. І намалює на твоєму обличчі справжню, нічим не затьмарену посмішку.

Навчись її розуміти і відчувати, коли їй так потрібна просто тиша…

2. Ніколи не відповідай на грубість чи принизливі фрази емоційними закидами, сльозами, розтертою по втомленому обличчю тушшю. Запитай себе: чи стане для тебе втіхою те, що ти повернула собі ласку тупотінням ногами об підлогу і надутими губками? Запитай, чи серце зможе щиро прийняти вимушене “вибач”, сказане у відповідь на мільйони доводів про те, що твої почуття зачепили, що це образливо і що так не можна. Запитай, чи легко буде тобі заглушити внутрішній голос, який кричатиме, що ти замість того, щоб зберегти самоповагу і гідність, принизила сама себе ще більше: випросила, виплакала. Запитай, чи зможеш ти себе так відверто обманути.
Якщо відповідь ствердна, то вперед – плач, кричи, навіть бий посуду, погрожуй, що підеш, хапай валізи і заливайся гіркими сльозами, не натискаючи на кнопку виклику ліфта, в очікуванні кроків, які послідують, які зупинять… А коли ти їх так і не почуєш повертайся і діставай зі свого арсеналу ще кілька гучних фраз і погроз. Доведи все до фатальності. Стань жертвою. Штовхни його на те, чого він не збирався робити, і застав почуватися винним. І тоді. Нарешті отримай свою порцію ласки. Зроби вигляд, що тобі вже нічого не треба. Але ненадовго, щоб не злякати. І насолоджуйся, ти отримала те, що хотіла. А потім спробуй заглушити правду в собі. Кожну секунду контролюй свої думки, щоб не почати аналізувати те, що з тобою відбулося НАСПРАВДІ.

Якщо ж хоча б на одне з поставлених на початку питань, ти відповіла “ні”, то зупинись і скажи собі, що тебе ніхто не може образити (так, навіть найближчі і ні, це не цинічно), поки ти цього не дозволиш. А далі просто зберігай спокій. І самоповагу. Так-так, саме іі. Адже, коли неповагу виявили до тебе, найкраще, що ти можеш зробити – захистити себе. Не принижуватися. Розправ плечі. Не жалій себе і не жалійся іншим. Це не твоя біда і не твоя проблема. Не змушуй себе страждати. Біль пройде, ти станеш сильнішою. Нічого не пояснюй тому, хто тебе образив. Повір, він все прекрасно розуміє.

Що ж тобі тоді робити?… Живи! Посміхайся і дій. Лови кожну мить. Насолоджуйся. Радій. Коротше кажучи, роби те, заради чого прийшла на цю землю. А ти прийшла сюди точно не для того, щоб зберігати в собі образи.

І ще. Повтори собі старого і доброго Асадова:
“Любить – это сколько угодно раз з гордостью выдержать все лишения,
Но никогда, даже в смертный час
Не соглашаться на унижения.”

1. 3. І ще одне. Як то кажуть, at last but not least, яке плавно витікає з попереднього правила і є необхідною умовою якісного внутрішнього діалогу.

Візьми собі за правило ніколи не обманювати. Ні інших, ні, тим паче, себе.

Засвоївши цей урок, ти назавжди вбережеш свою душу від терзаючих сумнівів, безпідставного страху перед тим сумнозвісним “що подумають інші” і, що головне, ти вбережеш себе від поганих людей. Лицемірство, підлабузництво і блюзнірство шалено бояться чистих, чесних очей і відвертої, світлої душі.

Крім того, ти зекономиш стільки часу і сил, які брехня забирає просто неймовірними порціями. І весь свій ресурс зможеш потратити на те, заради чого справді варто прокидатися вранці і жити, жити по-справжньому.

Отже, витримувати паузу, не боятися промовчати і бути чесним.